Як повідомляє Ukrainian Wall, політолог Петро Олещук в етері телеканалу Київ24 розкритикував поширений на Заході міф про те, що російський диктатор є непохитним лідером, на якого неможливо вплинути силовими методами. За його оцінкою, цей образ свідомо культивується кремлівською пропагандою, щоб паралізувати рішучість західних партнерів України.
На думку експерта, путін охоче воює чужими руками, прагнучи здобути «імперську велич» без особистих ризиків, однак сам украй вразливий до прямого тиску. Саме страх за власне життя, вважає Олещук, є тією точкою, на яку можна і потрібно тиснути, щоб змусити москву до поступок.
Політолог наголосив, що Захід системно уникає такого підходу, остерігаючись «налякати» кремлівського лідера та спровокувати ескалацію. Але, як показує практика, саме нерішучість і страх перед реакцією москви щоразу дозволяють путіну затягувати війну та уникати відповідальності.
Чому Захід досі не тисне на путіна по-справжньому
Олещук переконаний, що причина — у глибоко вкоріненому переконанні західних еліт, нібито кремлівський режим є раціональним гравцем, з яким можна домовитися. Ця ілюзія, за словами політолога, коштувала Україні років війни та десятків тисяч життів. «путін розуміє лише силу, і що раніше це усвідомлять у Вашингтоні та Брюсселі, то швидше закінчиться війна», — зазначив експерт.
Водночас навіть після трьох років повномасштабного вторгнення в Україну, численних воєнних злочинів та відвертого ядерного шантажу, жоден із західних лідерів не наважився прямо артикулювати загрозу особисто для путіна. Саме ця прогалина, на думку Олещука, і є ключовою помилкою всієї західної стратегії стримування росії.
Страх як важіль: що далі
Політолог вважає, що без демонстрації готовності до жорстких дій — включно з персональними наслідками для вищого керівництва рф — розраховувати на добровільне припинення агресії не варто. За його прогнозом, лише коли кремль відчує реальну загрозу для себе особисто, а не лише для своїх армій чи економіки, почнеться справжній рух до миру.
Втім, наразі жодних сигналів про зміну підходу з боку ключових західних столиць не спостерігається. А це означає, що вікно можливостей для примушення росії до реальних переговорів залишається відкритим, але невикористаним.
